— Ану, піддай!

Та й поніс із комори на воза.

Отоді й зрозуміла Марта, що затіяв Матвій. Їй би закричати, кинутися слідом, вчепитись у ті чували, — моє, не віддам! — а от де й поділася сміливість, опустилися безвільно руки, приросли до землі ноги.

Він же, скинувши на віз останній мішок, не дивлячись на Марту, тихо сказав:

— Піду до Йвана за кобилою.

Привів кобилу, запріг і поїхав до сільради.

— Ви голова? — звернувся до Ганжі.

— Я. А що? — Ганжа дивиться на Матвія з неприязною цікавістю: що Марта знайшла у цьому непоказному чоловікові, щоб отак безсоромно ним вихвалятися?

А той скліпнув білими віями, тихенько сказав:

— Привіз пшеничку… То як, до гамазею чи в район одвезти?

Не став питати Василь, яка то пшениця, бо зрозумів відразу: Володька не витримав — розповів. Збирався Ганжа до Марти умовити, щоб сама одвезла, та все було ніколи. І тепер уже здивовано подивився на Матвія, здивовано і навіть аж приязно: так ось який ти, чоловіче!

— Везіть у гамазей… Заждіть, я із вами пройдусь, щоб правильно оформили.

Вже по дорозі спитав:

— Як думаєте жити?

Матвій відповів не відразу. Скинув для чогось шапку, пригладив світленьке волосся, а потім в свою чергу поцікавився:

— До ТОЗу з конем чи й без?..

А пізно увечері, лежачи поруч із Мартою, витирав їй долонею сльози:

— Жалієш?.. А ти не жалій!

— Я вже й не шкодую, Матвійчику…

А дурні сльози — кап та й кап із очей. Шість же чувалів! Та такої, як сонце!

Володька, дізнавшись про пшеницю, похвалив нового тарасівця:

— Оце класово свідома людина!

Тільки жалкував, що вислизнула Марта йому із рук: ні за що тепер розкуркулювати. Ну, та настане час — він їй пригадає усе: і службу на класового ворога, і переховування отого зерна. А чоловік її — молодчага! І що зерно привіз, і що до ТОЗу записався одразу, навіть що й ворота пофарбував у червоне. Володі аж досадно було: як він сам до такого не додумався! Взяти охри чи фарби дістати в районі, і всім комуністам села, всьому активу — червоні ворота! Щоб кожному видно було, хто тут живе.

А тепер якось незручно: Матвій позапартійний, та ще й не встиг проявити себе у активі… А що зерно одразу привіз — молодчина! Тут Володя навіть перед Гінзбургом похвастався: от які у нас люди свідомі!"

"Гінзбург зацікавився. Дістав блокнот, записав прізвище й ім’я. Щось сталося з пам’яттю секретаря райкому: раніше не записував нічого, все пам’ятав, а тепер як що, так і до блокнота. Та й вид у нього неважнецький — зблід, помарнів, синці попід очима.

— Ти б підлікувався, — радив Ганжа занепокоєно.

Григорій тільки одмахнувся, мовляв, знайшов, про що говорити! Краще скажи мені от що: статтю читав?

— Це яку статтю?

— Значить, не читав. Коли б читав, не перепитував би. В позавчорашній «Правде» надрукована стаття товариша Сталіна «Рік великого перелому».