Чи не почати з такого, наприклад…

От зібралися закриті збори партійного осередку села Тарасівки у повному складі, заслухали звіт комуніста Твердохліба про стосунки з Марусею — дівчиною з бідняцької сім’ї, класово, правда, ще не зовсім свідомою, не на всі сто відсотків, бо й досі не охоплена комсомолом, як її не агітує комуніст Твердохліб. Заслухали, обговорили, винесли рішення та й записали до протоколу:

«Слухали: заяву товариша Твердохліба на предмет одруження.

Виступили: товариші Ганжа В. і Ганжа О.

Ухвалили: дозволити комуністові Твердохлібові справити червоне весілля з біднячкою Марусею.

Доручити Твердохлібові посилити політично-виховну роботу з Марусею, щоб вручити їй на червоному весіллі комсомольський квиток.

Членам партійного осередку в повному складі бути на весіллі. Вітати червоних молодят, а також виголосити промову про внутрішній стан і міжнародне становище Радянського Союзу доручити голові сільради комуністові товаришеві Ганжі».

Слухали… Постановили… Тішить своє серце Володя отим неіснуючим поки що протоколом, приміряє його до майбутнього весілля по-всякому, і виходить дуже добре.

По-новому, по-партійному виходить!

А от як на це подивиться дядько Василь? Чи погодиться скликати такі збори?..

Ось за чим іде того вечора Твердохліб до Ганжі. Клацає клямкою сінешніх дверей.

В чисто прибраній хаті світло, затишно, тепло. Тому дядько Василь у самій сорочці (манишка від коміра аж до синього галіфе, заправленого в чоботи). А на столі, поверх скатертини, стоси зошитів, книжки з потріпаними палітурками, чорнильниця-невиливайка, ручка і олівці — невидима присутність Ольги Михайлівни.

— Ольга Михайлівна вдома?

— Пішла, братухо, ще до обіду: возиться все з лікбезом… Запоралась, ніколи й вечері чоловікові зготовити, — скаржиться жартома Ганжа.

Володя враз веселішає, вже сміливіше проходить у хату, сідає на ослін біля столу.

Ганжа дивиться на нього, чекає, коли Володя скаже, чого прийшов. Та Володя не такий простий, щоб бовкнути прямо з порога, як у дзвона дурного, Володя заходить з іншого боку:

— А що я вам, дядьку Василю, скажу.

— Кажи, я послухаю.

— Задумали ми оголосити данилівським комсомольцям політичну війну. Дати їм політбій…

— Що ж, війна так війна, — погоджується Ганжа.

 — Тільки гляди, Володю, щоб вони вам не наклали: сорому тоді не оберетесь. Данилівських комсомольців я знаю, там хлопці ого як підковані!

— Ми теж підковуємось, дядьку Василю! Політгурток у нас — раз, — починає загинати пальці Володя. — Статут комсомолу всі на зубок вивчили — два! За всіма подіями по газетах стежимо — три. Кожен комсомолець зобов’язався по п’ять чоловік до гуртка войовничих безбожників утягти — оце вам чотири!.. От тільки церквою вони нас поб’ють, — зажурився Володя.