— Опам’ятайтеся, як вам не сором! — вигукнув він молодим та дзвінким голосом, звівшись за столом. Очі його пашіли болем, рукава довгої шовкової ряси зметнулися, як крила гнівного птаха. — Подумайте, який приклад подаєте ви зараз своєю поведінкою нашій пастві!.. Отець Феодосій, як вам не гріх із перста, призначеного для хреста святого, робити лапу диявола?

Батюшка-самостійник глянув на свою дулю так, начеб оце щойно вздрів її. П’яний запал згас на його обличчі, він винувато поліз за стіл.

— Дожилися, що вже й батюшки не миряться, — скрушно похитав головою Танин сусіда. — А бог же все те бачить, все те чує! Ох, гріхи наші, гріхи! — І потім уже іншим тоном: — То ви кажете, що збираєтесь учителювати?..

Повертались додому аж на другий день — раннього ранку. Вчора загулялись допізна; уже й перші півні пропіяли, а батюшки все ще сиділи за столом, сперечалися, співали духовних, а потім і світських пісень, пригадували один одному давні й свіжі кривди і тут же обіймалися та цілувалися. Тютюновий дим слався сизими пасмами, кидав сині тіні на опилі обличчя, і від того всі скидалися на мерців, що повилазили з своїх домовин та й зійшлися на потойбічний бенкет.

Таня, яка ще звечора пішла спати, довго не могла склепіти очей: сп’янілі голоси доносились і сюди, ламали дрімоту. Врешті вона обняла обома руками подушку, притулилися до неї гарячою щокою, загадала: «Хай мені насниться Олег», — почмокала щасливо губами і відразу ж заснула.

Прокинулася з ясною головою і легким серцем. Трохи полежала, ніжачись у ласкавих лапках дрімоти. Потім враз розплющила очі, зіскочила з ліжка і, натягнувши поверх сорочини спідничку, босоніж вибігла надвір.

Щойно почало світати. Все було в сивій росі — на гожу днину. Трава так і бризкала нею, обмиваючи Taнині ноги, унизуючи тугенькі литочки тьмяними перлинами. Біля колодязя, над довжелезним коритом, що з нього напували худобу, стояла їхня кобила Васька. Опустивши над коритом важку голову, кобила дрімала, а вода дзвінко спадала з її морди великими краплинами: кап! кап! кап!..

Прокинувшись, Васька потягнулася до Тані, гаряче й приязно дихнула їй прямо в обличчя, Таня ж набрала повні пригорщі кришталевої води, хлюпнула на сонну тварину. Кобила схрапнула, відступила, замотала головою, струшуючи воду, — тоненькі струмочки постелилися темними доріжками по її густій шерсті.

Таня засміялася, знову занурила гарячі долоні у воду, хлюпнула на розпашіле зі сну обличчя, тихенько ойкнула і теж замотала головою."

"Умившись, витягла із глибокого та чорного, аж страшно було туди дивитись, колодязя повне відро води, спрагло припала до нього.